Тема інтерв’ю виявилась вельми неоднозначною: «100 днів «тиші» на лінії вогню». Бо ж із «тишею» – не все так ясно. Ми зазвичай отримуємо інформацію про порушення режиму з надто різних джерел і не завжди є можливість точно прив’язати ту чи іншу подію до конкретної місцевості. Очільнику обласної військово-цивільної адміністрації в цьому плані легше: йому на стіл кладуть звіти, що стосуються виключно Луганщини. Є привід порівняти два відтинки єдиного фронту.

КАДЕНЦІЯ ДЛЯ ПОРІВНЯННЯ

Наша зустріч відбувалась усього чотири дні по тому, як під Водяним (у Донецькій області) ворог убив двох наших бійців, та й зведення інших днів не налаштовували на миролюбний лад. Очевидно, тому Сергій Гайдай був трішки більш гарячкуватим, ніж зазвичай. Хоча не менш переконливим:

– Я можу говорити не з чиїхось слів, а за свою каденцію. Ось рівно рік моєї каденції. З першого дня роботи в цьому кабінеті мені на стіл щодня клали ось ці довідки: кожен божий день обстріли; щотижня поранені – щотижня! Ну, і досить часто були загиблі. Це була стабільна ситуація. Ми прокидалися пару разів у Сєверодонецьку від того, що з боку Золотого реально чули 152-й калібр. Такий важкий артилерійський обстріл. Теж реалії.

Зараз такого немає. Так, якісь провокації трапляються – перед виборами були пару разів. Пару провокацій перед якимись святами. Так, миру немає поки що. Далеко ще до того, щоб сказати: «Все! У нас мир». Але ситуація з перемир'ям реально працює.

Ми ж розуміємо, що все залежить від тієї сторони: від окупантів, від Російської Федерації. Тому що без них тут нічого не робиться. Є іноді... Ми ж теж отримуємо перехоплення розвідки: іноді в дію вступає людський фактор, коли хтось, вибачте, нажерся, вирішив включити режим «термінатора» і зробив постріл. Одиничний. Щось прилетіло; немає ні руйнувань, ні поранень – нічого. Можливо, потім цю людину ще й покарають. Але це був одиничний постріл, і на цьому – все.

Ось зараз, якщо взяти статистику за три місяці, у нас, на жаль, є двоє загиблих – або троє. Тоді як до цього щотижня загиблі були, поранених – неміряна кількість.

Навіть якщо поговорити з Андрієм Телефанком, керівником нашого військового госпіталю – він підтвердить: вони зараз більше займаються коронавірусом і пневмонією, аніж пораненими від обстрілів. Тобто раніше у нас були повноцінні бої. Зараз цього немає.

Запитайте у людей¸ які проживають на лінії розмежування – вони це теж підтвердять. Це не мої вигадки.

Ось два-три дні тому я був у Золотому. Зайшов до школи – там іде підготовка до початку навчального процесу. Нові меблі монтують, вимивають усе. Розмовляю з ними: «Як справи взагалі? Що з обстрілами?» – Слава Богу, тихо. Було один раз за два місяці, й то – там, в районі «будинку Павлова».

- Тобто там, де було розведення військ, – тиша?

- Там, де провели розведення – взагалі ні обстрілів немає, ні боїв. Нічого.

Давайте так. Про повноцінні бої взагалі ніхто вже не говорить. Цього на сьогодні немає. Там, де лінія розведення... У принципі, моя каденція почалася з розведення в Золотому. Так ось там, де війська розведені – туди нічого не прилітає в принципі. Навіть випадкового. За весь цей час один раз десь прилітала випадкова куля.

Що у нас із зонами розведення? Станиця Луганська. Там же тихо? Тихо. Золоте. Там тихо? Тихо. Тому можна стверджувати, що там, де проводилося розведення – там на 90% спокійна ситуація.

ВОГОНЬ У ПЕРВІСНОМУ ЙОГО ЗНАЧЕННІ

- А як підпали кваліфікувати?

- Підпали? Я вам скажу свою суб'єктивну думку. Ось ця «зрадофільна» тема про те, що підпали відбувалися, щоб приховати рубки – це марення сивої кобили. Тому що коли ліс згорів, стало набагато краще видно, де проводилася вирубка. Розумієте, стоять просто голі стовбури, і видно неозброєним оком... Тому що поки ліс – це хвоя (а у нас хвоя, в основному), то ці голки закривають все стіною...

- Це зрозуміло, але ми ж зараз говоримо про перемир'я на лінії розмежування. Чи вважати спроби окупантів підпалювати ліс і траву його порушенням, і наскільки все було серйозно?

- З приводу підпалів. Так, дійсно, є кілька факторів. Один із серйозних – пожежі на «російській» стороні (окупованій  військами РФ – ред.). Дійсно, в районі Мілового (північний схід Луганської області – ред.) вітер погнав вогонь на нашу територію. Там не було якоїсь катастрофи, але пожежа була. У нас же в дев’яти районах одночасно горіло. У перший день було зафіксовано 146 пожеж.

Що стосується Станиці, там два фактори можна відмітити. Перший – це з непідконтрольної території заходили пожежі. Реально у них там 120 пожеж було зафіксовано. І друге – ну, були провокації. Дійсно, намагались підпалювати, ми про це знаємо. Вони ловили вітер, який віяв у наш бік, підпалювали в себе, а вітер ніс вогонь до нас. А розвертається вітер – і несе в їхню сторону. Це жах взагалі. Я був у Муратовому (Новоайдарський район, підконтрольна територія – ред.). Вітер – 30 метрів за секунду, за пів години тричі поміняв напрямок на протилежний. А 30 метрів на секунду і вогонь – це як піроліз. Випалює все смугами. У нас же були випадки, коли, припустимо, два будинки згоріли, поруч стоїть цілий, потім знову згорілий. Це не тому, що пожежні встигали щось загасити (хоча вони намагались заливати водою вцілілі доми). Вони приїжджали, а вітер – як у трубі…

Плюс є людський фактор. Є покази свідків; поліція з ними розбирається. Реально – люди палять траву на подвір’ях. Або поза своїм обійстям. От вони все згрібають, підпалюють…

Я особисто спілкувався з людьми, тому можу стверджувати стовідсотково достовірно. Кажуть: «Ну, так, зібрали ми траву, палки, гілля. Куди ж його вивозити – вирішили спалити. Воно горіло, а вітер почав розносити вогонь по траві. Поки ми самі намагались загасити, його рознесло так, що без пожежних уже впоратися стало неможливо. І понесло на ліс».

Коли вітер піднімав угору вогонь… Так звана верхова пожежа – це жахіття. От, дивіться…

(Сергій Володимирович відкрив відео на екрані свого смартфона. Видовище дійсно не для чутливих людей: ліс палає якимось фіолетовим вогнем, а понад лісом, у почорнілому небі кілька метрів вище соснових крон – окремий вогонь. Кадри цілком гідно виглядали б у якомусь фільмі-катастрофі).

Сьогодні можна почути: «От, пожежні погано спрацювали, не так гасили, не те гасили…» Люди просто не розуміють, що таке стихія. Вітер піднімав вогонь на 30 метрів угору. Як це погасити?!

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЧКА

Очільник області повідав про ще одну особливість недавньої пожежі, яку можна пов’язати, окрім усього, і з режимом «тиші»:

- Станиця Луганська. Починається пожежа, яку цілком здатні загасити два-три екіпажі. А ми їх не можемо туди відправити, тому що міни не дають. От у лісників машина підірвалась – дякувати Богу, усі залишились живі. Двох контузило, одному пальці на ногах перебило. Я вважаю, вони в сорочках народились, бо весь передок важкої пожежної машини, весь моторний відсік фугасом рознесло.

Так от, що відбувається. Ми знаємо, що територія, яка горить, замінована. Пожежа насувається, а ми стоїмо за кілометр, два, три – і просто чекаємо, коли вогонь підійде до нас. Але ж поки він підходить – він же набирає потужності. Це ж уже не лише трава – це вже чагарники, очерет, дерева.

…Але повернемось до режиму припинення вогню. Можна сказати, що за ці сто днів ми врятували десятки життів. Ще раз кажу: давайте просто візьмемо порівняльну табличку: «сто днів» – і що відбувалось до того. І ми чітко побачимо, що в нас кожного тижня були загиблі або поранені. Зараз такого нема. Дійсно, є загиблі військові, на жаль; є пара поранених. Але – ми говоримо саме про пару людей.

- Чітко можете сказати, скільки загинуло?

- Двоє.

- До речі, а як ви використали режим припинення вогню, скажімо, в цілях господарських або соціальних?

- Побудували на Золоте дорогу. От вам розведення. Ми б раніше ніколи цього не зробили. Фірма, яка робила цю дорогу – вона зайшла аж туди, на гору, на міст (близько кілометра в бік окупованої території після КПВВ «Золоте» – ред.), і навіть сам міст заасфальтувала. Раніше там просто ходити було важко. Пункт СЦКК знаходиться на перехресті, де вліво – Золоте-4 («Родіна»), направо – Катеринівка. Щоб раніше ходити вільно цією дорогою – та що ви, ніколи!

- І можна буде відкрити КПВВ у Щасті?

- Так само. Мені б хотілось, щоб остання бойова втрата в тому районі була… Це підстрелили бійця, який знаходився майже в районі автостанції – на території, де ми зараз розбудовуємо сервісну зону.

Ми зараз відремонтували дорогу аж до того мосту. Повністю дійшли до ділянки, де починається підйом. Тиша! Хоча ми бачимо їхні спостережні позиції. Але я проводив інспекцію двічі. Підходив до «нуля» двічі. Як є, одягнений у цивільне або навіть у військовий однострій. Спокійно, нема ніяких проблем.

НАШІ ПОЗИЦІЇ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ЗА НАМИ

- Сергію Володимировичу, я у вас якось уже питав, але це на бігу було... Тому повторюсь: що з «Фасадом» у Щасті? Він залишиться діяти як наш форпост на тому боці Сіверського Дінця? Дуже б цього хотілося.

(У 2014 році по цій дорозі ЗСУ дійшли до околиць Луганська, але змушені були відступити до берега Дінця. Утім, міст через головну річку Донбасу в Щасті вдалося закріпити за собою й обладнати невеличкий укріплений район з того боку мосту, який і назвали «Фасадом». У 2016 році Укрінформ оприлюднив репортаж із цього місця – ред.).

- На сьогодні розведення військ у Щасті немає. Ми відкриваємо КПВВ без розведення військ. Це чітка наша позиція. І в нас усі наші позиції залишаються за нами. Ми нікуди не відходимо – ні вправо, ні вліво, ні назад. На «Фасаді» я не був, але був там, де будується КПВВ, сервісна зона. Буде дуже симпатично. Ви всі зможете побачити: європейські умови перетину.

- Ну, ми ж у Станиці щось подібне бачили?

- Е, ні. Станиця і Щастя… Ну, я не знаю, як їх порівняти. 1990-ті – і 2020-й. Щастя виглядає дуже цивілізовано.

До речі, два місяці тому було ухвалено рішення, щоб усі КПВВ, які діють на території України – їх дев’ять – нарешті отримали юридичний статус. Відтепер вони не будуть невідомо де і невідомо, хто має платити за їхнє обслуговування. Вони всі передаються на баланс Міністерства реінтеграції. При міністерстві створено державне підприємство, на баланс якого й передаються контрольні пункти в’їзду-виїзду. Зараз бюджетний рік закінчується, а вже з 1 січня в них буде фінансування.

І в них є чітка позиція: усі КПВВ стануть типовими. От як у Щасті, так буде і в Золотому, й у Станиці Луганській, і в Донецькій області, й у Херсонській. Там буде все: і ЦНАПи, і банки, і кімнати матері й дитини, і кав’ярні…

- Тільки нікого не пропускатимуть… Через COVID.

- Ну, чекайте. Рано чи пізно COVID ми переможемо.

Михайло Бублик, Сєверодонецьк

Фото: Укрінформ