“Рожеві озера – колючі дроти”: як десантники ЗСУ стережуть “нуль” на Кримському напрямку

“Рожеві озера – колючі дроти”: як десантники ЗСУ стережуть “нуль” на Кримському напрямку

Репортаж
Укрінформ
На десятках кілометрів уздовж цього “нуля” розкинулися спостережні пости, на яких стоять українські десантники

- Ну що, поїдемо знімемо “нолик”? – запитує під час знайомства пресофіцер Сергій.

“Нуль” у лексиці ЗСУ тепер є не лише на Донбасі, а й у Херсонській області. Я приїхала сюди писати репортаж про військових, які виконують завдання на адмінмежі з Кримським півостровом.

Крім КПВВ з прикордонниками, фактично “в очі” російським окупантам дивляться і  Збройні сили України. На десятках кілометрів уздовж цього “нуля” розкинулися спостережні пости, на яких стоять українські десантники. Підрозділи підпорядковані Командуванню Об’єднаних сил ЗСУ.

Про присутність “марунових беретів” на півдні Херсонщини стало відомо 30 травня 2020 року. Тоді Військова служба правопорядку ЗСУ заявила, що в районі півострова Чонгар був викрадений росіянами український десантник Євген Добринський. Повідомлялося про “сліди боротьби” неподалік спостережного посту. Командування Десантно-штурмових військ ЗСУ підтвердило – це їхній воїн.

Відтак із весни межа з Кримом перебуває під захистом бойової бригади ДШВ. Знайомимося ближче.

СТОРОЖА ПО ДОРОЗІ НА ДЖАНКОЙ

Дорога на березі Сиваша
Дорога на березі Сиваша

Чонгарський напрямок. Дорога, яка веде на тимчасово окупований Джанкой у Криму. Берег поблизу озера Сиваш, затоки Азовського моря.

Тут, у місці з досить інтенсивним автомобільним трафіком, на узбіччі розташувався спостережний пост українських десантників.

Український десантник на спостережному посту
Український десантник на спостережному посту

Армійці в бафах пояснюють: їхнє завдання – лише спостерігати. У разі виявлення чогось “цікавого” чи незвичного мають передати інформацію далі.

Чергування – цілодобове, позмінне.

Просто за кілька метрів від дороги обладнаний бліндаж із дошок. Майжа як на Донбасі.

Бліндаж військових ЗСУ
Бліндаж військових ЗСУ

У цьому сховищі – місця для перепочинку та імпровізована кухонька, зі столовим начинням, плитою холодильником тощо.

Укріплення чисте, охайне та, наскільки це можливо, просторе.

Біля цього спостережного посту майже щохвилини проїздять автомобілі, і кожен має потрапити в поле зору українського армійця.

КОЛЮЧИЙ ДРІТ НА БЕРЕЗІ РОЖЕВОГО ОЗЕРА

Позиція з видом на рожеве озеро
Позиція з видом на рожеве озеро

Інше місце перебування ДШВ – між плантацій цибулі, динь та кавунів. Бачу тут повноцінні позиції та інженерні загородження. За бритвами переплетеного дроту типу “концертіна” – неначе марсіанський пейзаж: водойма рожевого кольору.

Про Рожеве озеро, яке ще називають Лемурійське, можна прочитати в багатьох туристичних путівниках по Херсонщині. Цілющі грязі, солі й мінерали. У рожевий колір воду забарвлюють мікроорганізми, які називають озерним планктоном. А сам вигляд чого вартий!

Старший на цій мальовничій позиції з видом на туристичну принаду – 21-річний Дмитро. Він водить мене траншеями, виритими в суглинку.

Окопи на Кримському напрямку
Окопи на Кримському напрямку

Дмитро розповідає, що їздив до Криму з батьками, коли мав 12 років – відпочивав у Феодосії. “Чи є бажання знову відвідати півострів?” – “Там красиво так… Навіть не знаю, як сказати”, – посміхається військовий.

Тутешні десантники теж закриваються бафами, наче розвідка. Поруч проходить дорога, якою їздять цивільні. А вони можуть мати різні настрої й цілі.

Антиалкогольний плакат на кухні
Антиалкогольний плакат на кухні

Поки фотографую побут на кухні (прикольну версію антиалкогольної агітації зі снігурами і російським немовлям у “меню”), відчуваю спиною погляд. Це накачаний хлопець у шортах і футболці, з татуюваннями на руках.

- Мої орли стоять, якісно виконують обов’язок, – каже він  з усмішкою.

Це командир підрозділу десантників на всьому Кримському напрямку (прізвище й підрозділ просила не називати військова цензура, а сам офіцер не хотів фотографуватися, бо не в однострої). Він у вихідний влаштував раптову перевірку для підопічних.

Запитання, яке цікавить багатьох:

- А не замало тут ваших “орлів” проти російської армії в Криму?

- Та я вас прошу! Вони (росіяни – “Н”) ж такі недолугі, як і ми колись були. Те, що в них трошки забезпечення краще і грошей більше платять – от і все, чим вони відрізняються, – приєднується до розмови заступник командира, теж у цивільному.

Офіцери мають за спиною бойові дії в зоні АТО/ООС та міжнародні військові навчання на Заході. Так, заступник командира брав участь у навчаннях Saber Junction у німецькому Хохенфельсі в 2018 році, коли рота ДШВ ЗСУ захопила американський штаб, засоби зв’язку, штабні документи та зброю. Умовні втрати противника склали 32 особи (американці, італійці, чехи) та дві одиниці техніки.

“Різнокольоровий” краєвид із позиції
“Різнокольоровий” краєвид із позиції

За спіралями “концертіни” в кінці їхньої позиції – руда глина, зелено-бурі трави, жовтуватий пісок, світло-сірий ґрунт, рожева затока. Мимоволі виникає асоціація з якимось вишуканим десертом-суфле.

- Ну ви як на курорті, заздрю по-хорошому.

Військовий стенає плечима та стискає зброю. Те, що для мене краса й екзотика, для них – щоденна служба і загроза.

“ВОСЬМИЙ” І ЙОГО ЗМІЇ

На наступній позиції мене зустрічає бравий військовий із шоколадним від засмаги обличчям. Тактична сорочка облягає м’язистий торс.

“Восьмий”
“Восьмий”

Йому 53 роки, він старший на цій позиції, позивний “Восьмий”.

Навпроти його окопів через водойму – шість позицій росіян. Найближча, каже, за 1960 метрів, найдальша – 4840.

Восьмий веде траншеями до місця, звідки добре видно укріплення окупантів.

- О, дивіться! Побігла! – вигукує, киваючи в траву.

У пошуках рептилій
У пошуках рептилій

- Змія?
- Ні, якби була змія, я би її вже поламав. Ящірка.
- Тобто “якби була змія”?
- Я їх їм. Тут водяться жовтобрюшка та гадюка степова. Якщо попадаються, то ловлю, смажимо.
- Десантники під Кримом настільки суворі, що їдять змій?
- Та вони смачні! – пояснює з азартом.
- Голими руками ловите?
- Паличку взяв, загнуту таку, чуть підіймаю її, і – раз-раз – є. Внутрішні органи у змії продовгуваті, серце та печінка зокрема. Якби знав, що приїдете – спіймав би для вас, тримав у банці й засмажив.

Десантник на позиції готує обід. Не змію
Десантник на позиції готує обід. Не змію

Змії, зі слів військових, частенько заповзають в приміщення, де оселилися десантники.

Недалеко від позиції десанту – дамба. Вона, як чимало інших об’єктів інфраструктури, що сполучають материк та півострів, замінована. Теж як на Донбасі.

Україна мінує зі свого боку, окупаційні війська РФ – зі свого.

Замінована дамба
Замінована дамба

Але між цим двома “національними” видами інженерних загороджень є принципова різниця: Україна встановлює їх, не порушуючи Оттавської конвенції, росіяни ж – як завжди.

- З нашого боку заміновано дистанційно, за допомогою спеціальних шнурів, дротів. З їхнього боку – сигналки, протипіхотні міни, розтяжки і все ось це гівно, – розповідає Восьмий.

Зі слів військового, противника тут чітко видно в бінокль.

- Інколи вони інженерно облаштовують свої позиції, – розповідає чоловік, дивлячись у кримському напрямку.

Хоча місцина і схожа на курортну, бойова підготовка десантників ЗСУ на позиціях під Кримом не припиняється. Кажуть, щодня відпрацьовують тактико-технічні характеристики озброєння, ведення вогню, теорію.

- Заняття зі зброєю відбуваються щодня. Без всяких понтів. Я не перший рік на війні, знаю, що найдрібніша помилка може призвести до загибелі людини – я цього не переживу. Люблю їх дуже, – каже Восьмий. До своїх підлеглих він ставиться по-батьківськи.

Раніше він служив у військах спеціального призначення, працював на Донбасі у складі диверсійно-розвідувальних груп. Згодом перевівся в ДШВ.

- Нічого так, непевно, не люблю, як стрибки з парашутом, – сміється.

На шести позиціях на Донбасі, якими він керував, стверджує, за весь час не було жодного пораненого.

- А ви в Криму бували?

- Увесь пройшов. Там немає такого місця, де б я не був. Я ще й будівельник непоганий, і їздили з колегами відпочивати. Сімферополь, Севастополь, Судак…

- Хотіли б зараз поїхати?

- Якби Крим був українським, то при такій погоді я був би вже там… Але що стосується війни – я би краще був на “передку”. Ми б там більше принесли користі, це ж бойова бригада, – ділиться Восьмий.

Про те, що їм хотілося б виконувати завдання не на Херсонщині, а в зоні ООС, доводилося чути від багатьох десантників.

У траншеї
У траншеї

Але наразі доводиться пильнувати і підтримувати форму тут.

Восьмий, хоч і розміняв шостий десяток, має переконливий вигляд атлета. Чим це досягається?

Чоловік підходить до саморобного турніка, оголює торс і з легкістю виконує кілька вправ з підйомами-переворотами.

53-річний “Восьмий” виконує гімнастичну вправу на турніку
53-річний “Восьмий” виконує гімнастичну вправу на турніку

ЗАЛІЗНИЦЯ, ЯКА ВЕДЕ В НІКУДИ

Материк з окупованим півостровом сполучає залізничний міст через Сиваш. Із 2014 року тут немає руху поїздів, а є багато колючого дроту, поржавілі колії та бур’яни на тлі розкрадених ліній електропередач.

Тут – ще одна позиція українських десантників.

Залізничний міст на Чонгарі, поруч із селищем Сиваш
Залізничний міст на Чонгарі, поруч із селищем Сиваш

Саме тут перебував десантник Євген Добринський до кінця травня 2020 року, поки не опинився на російському боці мосту. Як він туди потрапив – чи пішов сам у тверезому розумі, чи дався взнаки випитий у сусідньому селі алкоголь і солдат заблукав, чи його викрали, як казали спершу, чи, може, перевербували росіяни – навіть зараз не береться стверджувати ніхто.

Скріншот із відео, яке поширила прикордонна служба ФСБ Росії з військовослужбовцем ЗСУ Добринським
Скріншот із відео, яке поширила прикордонна служба ФСБ Росії з військовослужбовцем ЗСУ Добринським

Десантники неохоче реагують на мої жваві розпитування: “То Добринський сам пішов чи його вкрали?” І через три місяці після НП кажуть, що триває службове розслідування. А сам військовий і надалі сидить у російському СІЗО в Криму, чекаючи звільнення чи обміну.

Десантник на бойовому чергуванні в колишній будці залізничників
Десантник на бойовому чергуванні в колишній будці залізничників

Армійці обжилися в будках, які колись використовували залізничники. Деякі з них стали бараками, господарськими приміщеннями, деякі тепер – спостережні пости.

Із підручних матеріалів – дощок, колод, бетонних кружал – десантники тут обладнали тренажери і мають свій, який не який, “спортзал” для підтримання форми. Про трицепси й біцепси вони не забувають ніде.

Імпровізований тренажер на спостережнику
Імпровізований тренажер на спостережнику

Ще один недмінний елемент побуту солдатів у місцях тимчасової дислокації – коти.

Із невеликої будки разом із військовим виглядають чорно-білий мазун Піаніно та двоє його чотирилапих “побратимів”.

Біля житлового приміщення бачу ще одну Мурку з синьо-жовтим ошийником, яка лащиться біля ніг у берцях.

Мурка і десантник
Мурка і десантник

У районі цієї позиції росіяни інколи моніторять територію з повітря.

– Нині вранці виходжу – і їхній БПЛА на зліт пішов. “Орлан-10”. Я так близько його ще не бачив, – розповідає старший позиції Дмитро, сержант із позивним “Тихий”.

Ми йдемо по мосту до вартових, які стоять акурат перед колючим дротом.

Залізничний міст, який сполучає материк та півострів
Залізничний міст, який сполучає материк та півострів

- То потяг Львів-Сімферополь тут проходив? – я переступаю клубки гострої “концертіни” на залізниці, яка колись доставляла на відпочинок у Крим цілу Україну.

- Так, сполучення Житомир-Сімферополь навіть було, пам’ятаю. Я через цей міст їздив і на службу в Крим, і на відпочинок.

Тихому 37 років, хоча вигляд він має значно молодший.

- Якби мене “Градом” не побило – взагалі був би юнаком, – сміється командир.

У сержанта позаду служба в спецпідрозділі, участь у миротворчій місії в Косові, досвід американської армії та бої на Донбасі.

Дмитро “Тихий”
Дмитро “Тихий”

У Форосі Дмитро служив строкову службу у 2006 році в елітному 11-му прикордонному загоні для виконання спецзавдань. В обов’язки підрозділу входила, в тому числі, охорона дач перших осіб держави: президента, прем’єра, голови ВР.

Після дембеля у 2007 році пішов у десантно-штурмову бригаду, в розвідувальну роту.

2009 рік – брав участь у миротворчій операції стабілізаційних сил НАТО KFOR у Косові, на Балканах.

Після служби в колишній Югославії потрапив на американську військову базу Кемп-Бондстіл, одну з найбільших у Європі.

“Після дев’яти місяців служби в американській армії повертатися в армію України було важко, адаптуватися неможливо, чимало хлопців просто звільнялися. Порівнювати тодішні ЗС України та США нереально: американці вже на галактиці, а в нас ще динозаври скачуть”, – згадує Тихий.

У 2011 році він звільнився з армії, яка розвалювалася. На гражданці працював у службах безпеки нафтових компаній.

Після Євромайдану, каже, з’явилося відчуття, що буде війна. А в червні 2014 року побачив новину про загибель свого командира, капітана Олексія Крементаря, який родом із Криму (загинув під час штурму блокпосту “Марс” біля смт Ямпіль на Донеччині, посмертно – майор).

“Це був наш начальник розвідки. Вони потрапили в засідку ворога. Я з ним же і служив на Балканах. Після цього зібрав документи та пішов у військкомат. Мене без зайвих питань розподілили в розроту”, – розповідає Дмитро.

Його бойовий шлях на Донбасі почався зі Слов’янська, з гори Карачун. А у 2015-му Тихий отримав поранення під час виконання бойового завдання в тилу противника. Після ДМБ був оперативний резерв першої черги. Знову повернувся до ЗСУ у 2019 році. Взимку виконували завдання на Луганщині.

Тепер сержант – у десантно-штурмовій роті десантно-штурмового батальйону. Встиг пройти кілька навчальних центрів та курси лідерства.

Зараз Тихий тут, на цій тихій та, здається, спокійній позиції.

Каже, десантники підтримують контакт із місцевими мешканцями: чи то полагодити електропостачання, чи водогін, чи підсобити людям із продуктами.

- Ми ж тут для чого? Для захисту, в тому числі, й мирного населення.

Місцеві жителі бачать, що тут адекватні люди стоять, це важливо, – міркує Дмитро.

Тут не працює важка артилерія – лише степ, сухе повітря, Сиваш, багато пеліканів та… окупанти за кількадесят метрів.

З цієї позиції неозброєним оком добре видно стелу “Крым”, яка позначає фактичний початок території загарбаного РФ півострова.

Стела “Крим” за чонгарським переїздом
Стела “Крим” за чонгарським переїздом

Крім служби в армії, Дмитро приїздив до Криму відпочивати.

- У дитинстві, з мамою їздили. Це була Ялта, санаторій “Ай-Петрі”. Красиво там, – пригадує сержант, дивлячись на протилежний берег. – І наша військова частина у Форосі стояла на горі. Хмари були нижче за нас. Краса неймовірна.

- Хочете знову в Крим?

- Ще б пак. Крим – набагато краще, ніж всілякі закордонні курорти. Та ж Туреччина, скажімо…  Інфраструктуру тільки б підремонтувати…

КПВВ “ЧОНГАР” І ДВА БЛОКПОСТИ: ВІЙСЬКОВІ РФ – ЯК НА ДОЛОНІ

Автомобільна дорога до Криму. Позиція десанту поблизу КПВВ “Чонгар”.

- Снайпера не фотографувати, – жорстко попереджає молодий десантник, який мене тут зустрічає. На цій позиції він за старшого, позивний “Єнот”.

Військовий з міркувань безпеки забороняє знімати також і своє обличчя. Пояснює, що навіть у соцмережах не публікує жодного фото.

Основний спостережний пост десантури – на підвищенні. Звідси як на долоні видно контрольний пункт в’їзду-виїзду із його інфраструктурою…

КПВВ “Чонгар”, вид згори
КПВВ “Чонгар”, вид згори

…І позицію російських військових.

Український (на першому плані) та російський (на другому) блокпости поблизу КПВВ “Чонгар”
Український (на першому плані) та російський (на другому) блокпости поблизу КПВВ “Чонгар”

А ще – протилежний, кримський берег Сиваша, на якому, здається, можна розгледіти стебла трави.

- І що там? – показую на землю за кількадесят метрів.

- Крим, – просто відповідає десантник, і від цієї відповіді в мене наче мороз по спині у тридцятиградусну спеку.

Кримський берег, вид з боку України
Кримський берег, вид з боку України

- Вам гарно тут служити?
- Гарно. Заберемо – буде краще.
- А були в Криму до війни?
- Так. У Феодосії, я тоді ще в університеті вчився. Туристична поїздка… Звичайно, хотілося б приїхати ще. І поставити наш український прапор, – усміхається Єнот.

З цього місця на підвищенні видно, що пропускні операції прикордонники здійснюють на мосту, який зліва. А паралельно, за кількадесят метрів, є ще один міст: на старій дорозі, у бур’янах, замінований і перегороджений “колючкою” та бетонними блоками.

Ми йдемо дорогою в бік крайніх блокпостів.

“Єнот”
“Єнот”

- Ми в Крим чимчикуємо?
- У Крим. На каву. До “братів”, – саркастично відповідає Єнот.

До російського блокпосту залишається метрів 30.

Російський блокпост
Російський блокпост

Поруч у “зеленці”, кажуть десантники, сидять російські снайпери.

За ними стежать наші вартові.

Спостереження за окупантами
Спостереження за окупантами

Я перекидаюся із військовими ще кількома словами – про брак води для окупованого півострова та можливий наступ росіян з боку Криму на Херсонщину. Через який вони, власне, тут і перебувають.

Хлопці розуміють, що в плані водних запасів півострів прямує до виснаження і кризи. Але у наступ РФ – не вірять.

Перебуваючи тут, на місці, десантники скептично сприймають застороги щодо можливого просування росіян уперед та захоплення дамби Північно-Кримського каналу, які все літо звучали від експертів, як українських, так і іноземних.

Але своє завдання “крилата піхота” України виконує – тримає Кримський напрямок.

- У Феодосії зустрінемося? – тисну руку на прощання Єноту.
- У Феодосії зустрінемося, – відповідає десантник.

Як десантники ЗСУ стережуть “нуль” на Кримському напрямку / Фото: Людмила Кліщук

ВІД АВТОРКИ

Так, в Україні існує “кримський нуль”: з окопами, колючим дротом, замінованими переходами, блокпостами, військовою технікою.

Після відрядження на ці позиції я переконалася – цей напрямок під надійним захистом окремого роду Збройних сил, ДШВ.

На власні очі побачила, що тут стоять боєготові, не розслаблені, попри близькість “курорту”, військові. Мені так, принаймні, здалося.

А іще ці військові хочуть повернути Крим, справді. І розуміють рівень своєї відповідальності за цей напрямок та його стратегічну важливість.

Так, десантники не приховують: вони хочуть на інший “нуль” – щоб не в херсонському степу виконувати завдання, а між териконів Донбасу. Та й пільги та виплати за Херсонщину не такі, як за зону ООС.

Але сам факт розміщення “на порозі Криму” десантно-штурмових підрозділів ЗСУ із реальним бойовим досвідом та вишколом НАТО свідчить про увагу військового керівництва держави до безпекової ситуації на південному напрямку.

Десантник ЗСУ “на порозі Криму”
Десантник ЗСУ “на порозі Криму”

Людмила Кліщук, Херсонська область
Репортаж з фото – “Новинарня

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-