Коли кожен світанок, захід сонця – значать багато
В 2015 році мені сказала одна дуже поважна людина: "Війну так не знімають. Це якась романтизація. Це не правильно". Хз, що мені було відповісти – на картинках наше життя, як воно є. Інша його сторона, поза боями, між ними.
Тому залишалось із посмішкою відповісти: "Вибачте, але жесті не буде. Тим більше, я там не на роботі. Точніше, на іншій роботі".
Кожен світанок чи захід сонця на тих картинках – багато значать для мене. І для тих, хто був поруч. Це як всі все розуміють, але відрізані голови зображають на килимах квіточками, а загиблих героїв – птахами. На фоні всього того, що ти відчув через край, оповіді про райдужний місток викликають криву посмішку. Але з ними веселіше.
До речі, на цій картинці наш брутальний мєхвод розповідає, що один край веселки зараз над тим місцем, де вчора загинув хлопець з 30-ки.
Від нас чекають драматичних історій, випитують подробиці, наче риючись у газеті «Кримінальний вісник». А ми тим часом жартуємо, що послухати нас зі сторони – наче не воїни, а ботаніки – поціновувачі світанків, які навіть фазану, який кричав в один і той самий час, дали ім'я…
Мені запропонували відібрати картинки для виставки, а я гортаю цей архів, наче сімейний альбом. Не знаю, чи може бути комусь цікавим шмат життя, цінність миттєвостей якого існує тільки для тих, хто бачив, і все те, що залишилося за кадром. В ті миті, коли було не до камери.
Позивний Мауглі
FB
реклама