Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Проект «донецька мова»: спроби формування штучної ідентичності за російські гроші

Проект «донецька мова»: спроби формування штучної ідентичності за російські гроші

Блоги
Укрінформ
Що далі? Створення за російські гроші штучної донецької нації, окремої від української?

На окупованих територіях сходу України почали вигадувати власну мову. Про це довелось почути з вуст Юрія Темірова, декана історичного факультету Донецького національного університету ім. Василя Стуса, під час міжнародної конференції «Путінські війни у Східній Європі: посткримський період» у Києві.

Зацікавившись темою, я знайшов в Інтернеті інформацію стосовно новоспечених «донецьких лінгвістів». Як виявилося, ідея про таку собі кодифікацію донецького регіолекту (регіонального діалекту) була вперше публічно озвучена в 2017 році в середовищі місцевих філологів з Донецького національного університету, які не евакуювалися зі своїм ВУЗом до Вінниці, а вирішили лишитися під владою сепаратистів. А ще наприкінці 2016 проект під назвою «Донецкий региолект» виграв грант фонду «Русский мир» на третьому педагогічному форумі в РФ. Причому, окрім нього, із 500 претендентів, гранти здобули лише чотири проекти, всі з Росії.

І завдяки російським грошам закипіла бурхлива діяльність. Група місцевих філологів на чолі з професором В’ячеславом Теркуловим (колишній завідувач кафедри російської мови Донецького національного університету) заявила про намір створити цілий словник донецького регіолекту, а також методичні посібники з його вивчення. Так, за словами Теркулова, було розпочато «роботу зі збору корпусу російських текстів для наукових досліджень», а в планах – «проведення етимологічного, лексичного та граматичного аналізу зібраних матеріалів». Завдання збирати «лінгвістичний матеріал» було покладено переважно на студентів, які би мали спілкуватися з місцевим населенням різних вікових категорій: мовляв, для порівняння відмінностей у їхніх говорах. Тоді Теркулов для демонстрації «автохтонності» донецького говору наводив такі слова як «тремпель», «тормозок» та неофіційні назви деяких районів Донецька.

Враховуючи, що це було сказано позаминулого року, ці дослідники, мабуть, щось і назбирали. В Інтернеті вже можна натрапити і на такий собі «донецький словник». Після ознайомлення з ним можу сказати, що більше половини «автентичної» донбаської лексики – це типовий суржик Центральної України.

Було би безглуздо заперечувати те, що Україна багата на діалекти, у тому числі в російськомовних регіонах. Але Донбаській «регіолект» – це звичайний південно-східноукраїнський варіант російської мови з українськими вкрапленнями в акценті та лексиці, який відрізняється хіба що окремими словами шахтарського походження.

Намагання зробити з нього мову могло би здатися смішним, якби не сумні й драматичні політичні реалії. А полягають вони у спробах місцевої кримінальної-сепаратистської влади на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей за прямого сприяння Москви, від якої вона цілком залежить, будь-яким чином віддалити себе від усього українського та підсунути штучну «ДНРівську» та «ЛНРівську» ідентичність, замішану доволі сильно на радянщині й ідеях «рускава міра». Передусім, підсунити – підростаючим поколінням.

Крім конструювання «особливої» донецької мови, подібні процеси відбуваються і на інших гуманітарних напрямах, зокрема у сфері історичної освіти на територіях так званих ДНР і ЛНР. А Київ зараз не має жодного впливу на те, чого в самопроголошених «республіках» навчають дітей у школах. Що далі? Створення за російські гроші штучної донецької нації, окремої від української? Чи є в України план, як вже зараз протистояти не лише у збройному конфлікті, а й нейтралізувати цю «бомбу уповільненої дії», яка може спрацювати після повернення окупованих територій?

На це запитання важко дати чітку й однозначну відповідь. Вочевидь, Україні варто посилити інформаційну присутність на непідконтрольних територіях через усі можливі канали: радіо, телебачення, інтернет. Також молодь із окупованих територій можна усіляко заохочувати навчатися в наших ВУЗах та створювати для неї різного роду програми. І, зрештою, українські науковці мусять одразу, поки все це лише починається, звернути увагу на описані вище штучні пошуки “донецької ідентичності” та професійно ці міфи розвінчати — науково довести безпідставність та справжню природу цих вигадок. А головне — не дати окупантам відірвати населення непідконтрольних територій від України психологічно. Ці люди мусять постійно відчувати українську присутність.

Анатолій Демещук, оглядач

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-