Подяка – хлопцям за мужність і віру, їхнім родинам – за боротьбу і любов! Головне – не зупинитися. Рухаємося далі
Поблизу лінії зіткнення – жахливий інтернет. А вчора його зовсім не було. Я знала, що всі чекають новин, що ми зникли на кілька годин без зв'язку, за нульовкою, журналісти нервували, що не можуть передатися й подарувати всій країні ці наші емоціі – ми з нашими в Горлівці!
Це відчуття, від яких комок у горлі. Назва міста, в якому ти бував багато разів до війни, прапор неіснуючої "республіки", насправді – відшматованого шматка України. Навколо – озброєні люди в чужинській формі, й притиснувшись до автозаків, в яких просиділи ці кілька останніх годин на окупованій території – НАШІ. Вдивляєшся в обличчя, які знаєш тільки по фото їхніх рідних, дивишся в очі, усвідомлюючи, як із ними працювали й психологічно обробляли весь цей час. Навколо – люди зі зброєю і "журналісти" "лайфів" . А наш пул – ще в автобусі.
І ось ми махаємо одне одному і починаємо аплодувати, й укранські журналісти вибігають з автобуса, й ми мчимо до них, і це був такий емоційний драйв. Контрольна звірка, НАШИХ викликають по прізвищах, вони за звичкою цих страшних трьох років на мить складають руки за спину, й раптом – розривають ті зціплені за спиною руки, бо – хоч і в окупованій Горлівці – але вже за мить до волі. І ось – пальці в тризуб чи в кулах: Слава Україні! І – йдуть у наш автобус! Стільки "Слава Україні!" – "Героям Слава!" Горлівка не чула давно.
А за пару годин до Горлівки – НАШІ з окупованого Луганська повернулися, виходили з тої маршрутки на Зайцеве – і кричали нам: "Слава Україні!
Найбільше хвилюєшся першої хвилини зустрічі, коли НАШІ, після пережитих страждань, стоять кам'яні, їхні обличчя зі скелі... і потім, як у тій "Сніговій королеві", – перша сльоза, й вони вже – не крижані.
Найбільше люблю хвилину їх перевтілення – коли одягають військову форму, і в очах вже не просто впевненість, а велике бажання повернутися в Горлівку. З миром! Не з війною, яку туди принесла не Україна...
...Вчора хлопці так щемливо переодягалися в новісіньку військову форму, вони ж, поранені, страшною зимою 2015-го, коли наша армія – розкрадена й знищена, гола і боса – одягалася ще волонтерами, ще не бачили цих новостроїв. "Ой, липучки на штанях! Зручно! Ремінь не потрібен!", "Класні берці!" – тішилися, й ми разом з ними.
А потім – перші дзвінки мамам і дружинам, а потім – Президент їх зустрів особисто майже на ліній фронту, а потім військові гелікоптери і військовий літак – бо вони ж НАШІ воїни. Й у Харкові вони знову плакали – вже інакше, ніж у Горлівці. Там – ще не вірили, тут – не могли повірити! Вони йшли до військового караулу, який їх із почестями зустрічав, й перепитували: це для нас? Це правда? А в Києві вони вже не ховали емоцій. Свято! Таке потрібне країні.
І ще – ПОДЯКА.
Хлопцям – за мужність і віру! Їхнім родинам – за боротьбу і любов. Президенту – за наполегливість. СБУ і особисто голові Служби безпеки Василю Грицаку – за їхню роботу. ГПУ І особисто Генпрокурору Юрію Луценку – за надзвичайну відповідальність: ніхто не вірив, що впораємося за місяць пройти весь шлях по 300 справам. А ГПУ – встигли за три тижні! Анжелі Стрижевській – окрема дяка. Судам і суддям, залученим до процесу: українські суди прийнято лаяти, але в цій історіі я їм вклоняюся. Пенітенціарній службі і конвою – за розуміння процесу і відданість спільній справі. АП і комісії з питань помилування, які ретельно днями вивчали справи і встигли всі вичити і відфільтрувати. Церкві – за те, що священники підтримували і підтримують заручників, відвідують і передають передачі, за готовність сприяти у звільненні.
Я хочу подякувати всім залученим до найважчого, до переговорчого процесу. Всім учасникам мінськоі групи. Віктору Медведчуку, який має особистий контакт із керівництвом РФ і так званими ОРДЛО. Ми маємо дуже різні політичні погляди й ідеологію, але в гуманітарному питанні звільнення заручників маємо залучити всі ресурси і сили, аби витягти. Валерії Лутковській, я вважаю дуже конструктивним залучення омбудсмена до процесу звільнення.
Нашим дипломатам, нашим партнерам зі США і нормандського формату, (від них хочеться більшого тиску, це працює), всім людям доброї волі й моїм колегам, які боролися на НАШИХ.
Головне – не зупинитися. Рухаємося далі.
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама